ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ЗАХИЩАТИ СЕБЕ ВІД БУЛІНГУ — І НЕ ЗАЛИШИТИ ЇЇ З ЦИМ НАОДИНЦІ

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ЗАХИЩАТИ СЕБЕ ВІД БУЛІНГУ — І НЕ ЗАЛИШИТИ ЇЇ З ЦИМ НАОДИНЦІ

Цю сцену впізнає кожен батько або мати.

Дитина приходить додому зі школи в сльозах. Ви думаєте, нехай діти між собою самі розбираються.

Потім поведінка дитини змінюється. Вона перестає плакати.

Каже: «Все нормально».

Не хоче розповідати, що було в школі.

Просить залишити її вдома.

Раптом починає боліти живіт перед уроками.

Перестає кликати друзів.

Стає тихішою.

І ви думаєте: «Перехідний вік».

А ваша дитина в цей час може щодня проживати у школі маленьке пекло.

«Не звертай уваги».

«Не провокуй».

«Дай здачі».

«Ну а ти чого до нього причепився?»

Приблизно так батьки часто реагують, коли дізнаються, що їхню дитину цькують.

І знаєте, що після цього робить дитина?

Перестає вам розповідати. Замикається в собі.

Бо якщо вдома її не зрозуміли, у школі вона тим більше залишиться сама.

Тому давайте без казок про те, що дитина повинна «правильно поводитися», щоб її не булінгували.

Булер не потребує причини.

Йому потрібна безкарність і відчуття влади.

А от що справді варто дати дитині.

ПЕРШЕ. НАВЧІТЬ ЇЇ НЕ ГРАТИ ЗА ПРАВИЛАМИ БУЛЕРА.

Провокація:

— Ти дебіл?

Не треба вибухати.

— Твоя думка мене не цікавить.

І пішла.

— А чого ти мовчиш? Злякався?

— Ні.

Крапка.

Булеру потрібна емоційна винагорода: страх, сльози, лють, приниження у відповідь.

Не завжди. Але часто спокійна, коротка реакція позбавляє його частини цієї винагороди.

ДРУГЕ. ВІДПРАЦЮЙТЕ ЦЕ ВДОМА.

Не смійтеся, але це працює.

Станьте перед дитиною і пограйте в «поганого хлопця».

Провокуйте.

А вона нехай тренується відповідати.

«Припини».

«Не говори зі мною так».

«Мені це не цікаво».

«Я йду».

А потім — найважливіше: йти.

Не стояти й доводити свою правоту людині, яка прийшла не для розмови, а для приниження.

ТРЕТЄ. ВЧІТЬ ДИТИНУ ВИХОДИТИ З НЕБЕЗПЕЧНОЇ СИТУАЦІЇ.

Справжня сила — не в тому, щоб обов'язково перемогти в бійці.

Сила — зрозуміти, коли треба відійти.

Коли треба бігти.

Коли треба голосно покликати дорослого.

Коли треба захищатися.

І коли треба не геройствувати, а повідомити батькам.

Особливо якщо проти дитини група.

ЧЕТВЕРТЕ. НЕ ЗАЛИШАЙТЕ БУЛІНГ «МІЖ ДІТЬМИ».

Ось тут батьки часто роблять фатальну помилку.

«Не хочу втручатися».

«Нехай самі розберуться».

«Щоб не було ще гірше».

А потім дитина місяцями приходить зі школи з болем у животі, не хоче йти на уроки, втрачає друзів, замовкає.

Якщо є систематичне цькування — дорослі повинні втрутитися.

Не влаштовувати істерику в батьківському чаті.

Не їхати бити кривдника.

А діяти розумно: факти, докази, розмова з учителем, адміністрацією, психологом. Якщо потрібно — офіційне звернення.

П'ЯТЕ. ДАЙТЕ ДИТИНІ СОЦІАЛЬНИЙ ТИЛ.

Не обов'язково мати двадцять друзів.

Іноді достатньо одного.

Але якщо в школі дитина самотня — шукайте її середовище.

Секція.

Гурток.

Театр.

Спорт.

Музика.

Будь-що.

Бо дитина, яка має людей, з якими їй добре, набагато менше залежить від оцінки одного шкільного колективу.

І ШОСТЕ. ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ ЦЕ САМІ.

Якщо вашу дитину цькують — не запитуйте першою: «А що ти зробив?»

Запитайте:

«Що вони зробили тобі?»

А потім:

«Хто це бачив?»

«Як давно це відбувається?»

«Чого ти боявся мені розповісти?»

Останнє питання може відкрити вам набагато більше, ніж десять розмов про дисципліну.

І скажіть дитині одну дуже просту річ:

«Ти можеш помилитися. Можеш бути дивним. Можеш бути не схожим на інших. Можеш програти. Можеш не подобатися комусь. Але ніхто не має права тебе принижувати. А якщо хтось спробує — ти не залишишся з цим один».

Оце і є виховання сили.

Не «будь зручним».

Не «терпи».

Не «не висовуйся».

А:

ЗНАЙ СОБІ ЦІНУ. ЗНАЙ СВОЇ МЕЖІ. І ЗНАЙ, ДО КОГО ЙТИ, КОЛИ ЇХ ПОРУШУЮТЬ.

Бо найнебезпечніше для булера — не «сильна дитина».

Найнебезпечніше для нього — дитина, яка перестала бути самотньою, а за якою стоять дорослі, готові діяти.

І ще одне.

Якщо ваша дитина одного дня прийде додому і скаже:

«Мамо, я більше не хочу до школи» — не відмахуйтеся.

Не кажіть: «Усі діти через це проходять».

Не кажіть: «Треба бути сильнішим».

Не кажіть: «А ти що, сам не можеш за себе постояти?»

Сядьте поруч.

Подивіться їй в очі.

І скажіть:

«Добре. Розповідай. Я слухаю».

Бо іноді для дитини це найважливіші чотири слова у світі.

Я слухаю.

І якщо вона розповість — не змушуйте її потім шкодувати, що наважилася.